Куточки раю на землі

У монастирях по-особливому тече час: розмірено, спокійно. І навіть сонце якось по-іншому світить. Незбагненна тиша дзвенить навколо, а пахощі й райдужність квітів не перестають дивувати... - Куточок раю на землі! - відразу подумала, захоплено споглядаючи дивовижно-прекрасний жіночий монастир. Сюди я приїхала разом із колективом редакції та позаштатними кореспондентами «Трудівника Полісся», не порушуючи гарної традиції в День журналіста подорожувати святими місцями рідного краю. Житомирський Свято-Анастасіївський жіночий монастир - перший в історії міста - відкрили в честь святої преподобної мучениці Анастасії Римлянини. Сказати, що краса тут надзвичайна - це не сказати нічого. Не знаходжу слів, щоб описати побачене, відчуте, пережите і... несподіване. Біля великих святинь - чудотворної ікони Божої Матері «Всіх стражденних Радість» та ікони Серафима Саровського хотілося довго стояти, відчувати дивний хвилюючий трепет, тепло і сяйво, вібрацію душі. Думкам було так привільно, а почуття вдячності тим, хто тут постійно

молиться і трудиться, переповнювало серце. Усіх монахинь-насельниць в обителі небагато - до 25. Залишивши світське життя і все, що е в ньому, вони знаходять дорогy до внутрішніх скарбів духу, піднімаючись сходинками доброчестя. Бо знають, задля чого прийшли у цей «невідсвітний світ», яка відповідальність перед Богом і людьми лежить на кожній із них.Безперестанку виконуючи божественні закони, набуваючи вищу волю — звільнення від гріха, вони і нас навчають своїм подвижництвом постійно робити вибір у помислах між добром і злом: ухилятись від зла і творити благо. А це і е найвища наука! Відвідали ми також ще один — Тригірський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, один із найдревніших на Волині. Перші монахи поселились у Тригір’ї ще в ХІV ст. Жили вони спочатку в печерах біля гранітної гори, згодом звели келії, часовню й храм, перебуваючи у смиренні та строгості на цьому острівці монастирського усамітнення і гарячих молитов. Цікава й непроста історія обителі Тригірської: закривалася вона і відкривалася не раз, але все ж відновлювалися тут Богослужіння, звучали духовні піснеспіви. Від сільськогосподарських та воєнних складів, школи, бази

відпочинку до прекрасного корабля спасіння — Храму Божого йти було ой як непросто! Teпep це — велика святиня, а в неї у кіоті під срібною ризою — чудотворна Тригірська ікoна Божої Матері. Й горить перед нею невгасима лампадочка, запалена від Благодатного вогню із Єрусалима. Не один раз тут можна було підійти до ікони й прикластися чолом та вустами, щоб відчути благодать. А ще просто поспілкуватися з батюшкою Аліпієм, поставити йому наболілі запитання які непокоять душу, й отримати на них відповіді. Неабияку увагy його відчув кожний із нас й під час сповіді, і під час молебню. А з надрах серця текла радість...

Незабутня поїздка в Головчинці

В обіймах світанку розкошувало літо. легкий туман стелився по землі, даруючи їй свіжість і прохолоду. комфортабельний мікроавтобус набирав швидкість. не було ще й семи, як ми приїхали в головчинці - це 40км за хмельницьким і б0км від вінниці. розмаїттям квітів, особливо троянд, різнобарв'ям городини й трав зустрів нас тут свято-преображенський жіночий монастир. почалася служба - вознесенська, дуже велична! божа благодать наповнювала наші серця. ми молилися зі щирою вдячністю сестрам обителі, які щоденно підносять 6ory свої молитви за мир на землі, просять для всіх нас спокою та щастя... Ігуменя любов із такою щирістю й теплотою бесідувала з нами після служби, що хотілося в радості її обійняти і пригорнутися, як до матінки. приходило переконання, що дійсно монахи - це ті люди, які розіп'яли себе для світу, відмовилися від пристрастей та гріха заради досягнення ввангельської висоти і святості. Великі аскетичні подвиги ченців, їхні палка віра і вірність обраному шляху, невтомна молитовна і фізична праця піднімають із забуття не

тільки древні запустілі святині, а й породжують нові обителі до тих, що відроджуються, якраз і належить головчинецький жіночий монастир. у після атеїстичний. час він один із перших на нашій Подільській землі став островом духовності, що утверджує правду Божу серед неправд світу цього. 3 вуст матушки Любові, такої нарочитої й простої водночас, ми довідалися про ту велику роботу, яка здійснюється в монастирі. Це не лише Божественні служби, молебнеспіви, хресні ходи, відродження релігійних обрядів і традицій нашого народу, але й організація катехізних бесід ь з прихожанами, недільні школи для дітей та дорослих, духовне просвітництво мирян. Це ще й благодійна діяльність, допомога продуктами харчування лікарням, інтернатам, будинкам престарілих, а також окремим людям.Почуття вдячності охоплювало наші душі, що мали мож ливість поклонитися тут до святих ікон, окормитися спасительним словом і священнодійством Богослужіння, підійти до сповіді й причаститися Святих Христових Таїн.А потім... Мені ще й досі здається, що це був сон. Нам випало щастя побувати в оселі Блаженійшого Митрополита Володимира (Царство йому небесне!). Не можу передати

словами того, що відчувало усе моє єство. Одне скажу: ще ніколи в житті не доводилося з таким трепетом і благоговінням переступати поріг селянської оселі. «Хатинка така маленька, а яка велика Людина народилася й жила в ній! Тепер подекуди будують величезні розкішні палаци, а мешкають у них люди маленькі...» - обмовиться згодом головний редактор «ТП» Віра Мальчук. Піч, столи під образами в рушниках, звичайні дерев'яні ліжка, портрет Блаженійшого Володимира у вишитій сорочці - від усього цього віяло такими теплом і затишком, такою благодаттю, що й сліз своїх не було соромно. ...Заплющую очі й знову поринаю в ту благодатну атмосферу: бачу садок, город, оселю, де народився Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви. Село Марківці сусідить з Головчинецьким монастирем, що був духовною колискою блаженійшого Володимира і якому, в міру своїх сил та можливостей, він завжди приділяв увагy. Саме Блаженійший благословив у свійчас і відкриття Свято-Преображенського жіночого монастиря. Це благословення відчутне на ньому особливо сьогодні. Обитель дивує і тішить прихожан чудовими розписами, оновленими спорудами,

охайними квітниками і грядочками, рівненькими доріжками... Вже не кажу про дивовижної краси престол, жертовник і новий дубовий іконостас у храмі, де ми побували на ранішній Літургії. Неподалік від Свято-Преображенського жіночого монастиря знаходиться чудотворне джерело Преподобного Онуфрія Великого. Саме цей святим вважається покровителем обителі. Чудотворний образ прп. Онуфрія в храмі, як і джерело, е особливими святинями Головчинець. Ми купалися в цілющій (дуже холодній!) воді, прикладалися до святинь й були надзвичайно вдячні богові за те, що сподобив нас побувати в цій дивовижній паломницькій поїздці..

До святинь Буковини

Мальовнича і чарівна Буковина! Ваблять зір її міста і села, обрамлені пагорбами і навіть подекуди горами. Прекрасний край на берегах Дністра, який, на жаль, як і всі ріки в Україні, від спеки став мілководним. Але краса краєвидів навколо вражає і надихає на світлі помисли. Це відчули ми, перебуваючи у паломницькій поїздці Чернівеччиною, де налічується 16 діючих монастирів, у яких живе понад 400 представників чернецтва. Сюди приїжджають люди з усіх кінців світу, бо кожна духовна святиня, кожен куточок тут наповнені вірою, спокоєм, великою силою та любов'ю. Здається, навіть стіни монастирів дихають одухотворенням. «Гора наша - благoдатна, бо люди впродовж багатьох століть приходять сюди зі своїми сльозами, горем та молитвою, - сказала нам черниця, яку ми зустріли на подвір'ї Свято-Аннинського монастиря. - Вони освятили цю гору своєю любов'ю до Господа, щоб ми берегли тут вогонь віри». Так, за 40 км на захід від Чернівців, на околиці містечка Вашківці здіймається Аннина гора, на якій знаходиться православний жіночий монастир

Святої праведної Анни (нам особливо радісно було побувати тут, бо й у Славуті жіноча обитель названа в честь матері Пресвятої Богородиці). А втім, Аннину гору священною вважали здавна. Затамувавши подихи, ми слухали із вуст отця Георгія сказання про дівчину Анну, яка колись жила у Вашківцях, була надзвичайно гарною, славилася добрими вчинками і порядністю. У той час Буковина знаходилася під турецьким ярмом. Під час одного з набігів турки дізналися про красуню з русявою косою і великими гарними очима. Вони хотіли впіймати ії, щоб потім продати на невільницькому ринку. Рятуючись від ворогів, дівчина вибігла на гору. 3 вершини Анна побачила, що турки оточили ії. Куди ж їй дітися?.. І пoчала вона щиро молити Господа про порятунок. Коли вороги були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і навіки сховала втікачку. Довго турки шукали дівчину, але знайшли тільки їі косу, що залишилася на поверхні. 3і злості відрізали її... А вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по всій горі. 3 того часу росте тут шовкова трава, яку так і називають Анниною косою... Нa знак цього дива місцеві християни насипали на горі могилу і звели кам'яний Хрест, а гору з тих пір

почали називати Анниною. Незабаром з-під гори забило джерело із цілющою водою. Люди відтоді приходять сюди за зціленням і допомогою. Існує навіть надзвичайна прадавня традиція — підніматися на Аннину гору навколішки з молитвами і свічами. Так віряни спокутують свої гріхи, одержують зцілення від різних недугів. Згодом, як розповідають, Хрест зруйнувала блискавка. А в 1848 році — у рік відміни кріпацтва в Австрії (під владою якої перебувала Буковина) його відновили. І потяглися до Хреста стежки-дороги... Адже ще в ХVІІ ст. тут був монастир. Навіть у часи войовничого атеїзму на Анниній горі здійснювалися богослужіння. І хоча радянські можновладці якось хотіли зрівняти гору, нагнавши туди бульдозерів, священна гора не піддалася, встояла. Постраждала лише частина верхівки її. У 1994 році тут знову затеплилася лампадка - було відкрито жіночий монастир Святої праведної Анни. Протягом останніх двох десятиліть на Анниній горі звели собор Святої Анни з нижнім храмом святих великомучеників Маккавеїв. Захоплюють, викликають подив тут навіть уквітчані келії, житлові корпуси, господарські приміщення, сама територія

обителі. Навколо храмів - розбитий ландшафтний парк: усюди доріжки, вимощені бруківкою, акуратно підстрижені газони, загорожі з кущів, багато туй і маса різноманітних квітів. Посеред цієї краси поряд із величним храмом б'є джерело. А взагалі з Анниної гори відкривається така краса, що словами важко й передати! В самому ж храмі вражає розпис. Надзвичайною витонченістю, філігранністю вирізняється іконостас. До речі, дерев'яний, не вкритий позолотою... Серед ікон особливо шанується тут чудотворна ікона «Господь Вседержитель» - від неї миряни зцілюються від багатьох хвороб, навіть онкологічних. А ще, кажуть, допомагає вона тим подружжям, які не мають дітей. Потім вони приїздять сюди з немовлятами дякувати Богу. біля ікони Спасителя також моляться, коли хочуть вийти заміж... І Господь чує молитви! У нас просто перехопило дух, як ми тільки ввійшли до собору. Бо побачили незбагненну красу! Від дивовижних букетів троянд, складених із величезною майстерністю і мистецтвом, неможливо було відірвати поглядів. Та й самі троянди були біло-рожевих та серпанково-бузкових кольорів, що полонило погляди ніжністю...

Виявляється, на Буковині існує гарна традиція - в день весілля всі квіти, подаровані нареченим, відвозити до храмів у вдячність 6ory. Судячи з букетів, побачених нами, то були квіткові композиції з, певно, дуже розкішного весільного бенкетy. А вся ця краса лише засвідчувала тут велич нашої Православної віри. Перебуваючи на молебені, слухаючи розповідь священика отця Георгія про Аннину гору, вдивляючись у його обличчя, яке світилося щирістю і любов'ю до ближнього, подумалося: який же треба мати талант, щоб керувати духовним життям обителі, робити все для того, аби люди із усіх-усюд приїжджали сюди за духовним окормленням і зціленням! Недарма кажуть, що то не люди обирають на землі святі місця, а сам Господь! І саме в цих місцях Божа благодать допомагає кожному з нас нести свій хрест. А отримати цю благодать ми можемо лише тоді, коли каемося в своїх гріхах, очищаємо душі і серця від усякої скверни. Ми ще довго походжали територією Свято-Аннинського монастиря, милувалися неповторними краєвидами, фонтанами і пасікою, безліччю квітучих вазонів біля вікон і балкончиків монастирських келій, навіть по-гyцульськи вміло складеними

стосами дров... Кажуть, тут на храмове свято 14 серпня щороку збираються десятки тисяч людей - яблуку ніде впасти! І, уявіть, всі вони стараються на колінах пройти Анниною стежиною (як це зробили, врешті, й ми!). Та й у дні пам'яті Святої праведної Анни - 7 серпня і 22 грудня - сюди спішать безліч паломників. Ми приїхали в буденний день, але поверталися додому із святом в душі! До жіночого монастиря Боянської ікони Божої Матері ми завітали вже опівдні, коли служби закінчилися, а черниці (як з'ясувалося, після дня, коли пошановувалася головна ікoна на осонні чистили килими та доріжки. У відкритому головному храмі монастиря повсюди ще залишилося квіткове убрання - і на аналої, і на вратах, і побіля ікон... Це були знову ж, як і в Свято-Аннінському монастирі, надзвичайної краси композиції та вінки, яких ми ніколи, на жаль, не бачили в наших храмах. Просто, як зрозуміли, в православних буковинців і молдован (а в цьому монастирі навіть на багатьох іконах написи зроблено молдовською мовою, бо ж до Молдови тут - рукою подати, і серед черниць теж немало жінок, зовні та за говором схожих на молдованок) існує така гарна традиція прикрашати храми не тільки звичайними

букетами, а живописними шедеврами із квітів. Ідея заснувати в Боянах православний монастир виникла після явлення чудотворної ікони Божої Матері (1993 р.). 3 тих пір святе місце відвідали близько 2 мільйонів паломників. Біля ікони Боянської Божої Матері зцілюються від багатьох хвороб. Колись, нам пригадалося, саме цю ікону черниці монастиря привозили в Городищенську обитель, де відбулося нічне Богослужіння. Нам пощастило в тому, що під час відвідин монастиря в Боянах сюди на поклоніння до ікони прибули два священники з черницями із Чернівецького притулку при Банченському монастирі, і ми разом із ними помолилися на колінах до Пресвятої Богородиці за спасіння своїх близьких та всієї України.